Колядки як фольклорні твори живої традиції супроводжували своїх творців та виконавців на всіх етапах української історії: у Княжу добу, у часи Козаччини, УПА тощо. У різдвяних піснях поєдналися уявлення і про різдво світу, і про Різдво Спасителя, який своєю жертовністю відкупив цей світ та відновив зв’язок поміж Небом і землею. Також у колядках з’являються образи українських героїв, на яких покладають сподівання про нове вільне життя. Серед мотивів – не лише здобуття свободи для народу, а й воля для сотень тисяч ув’язнених та депортованих з рідного краю. Із такими колядками відвідували рідних і близьких, щоб піднести на дусі одне одного, зміцнити дух та виспівати мрію, яка от-от мала справдитись.

Найяскравіший символ української визвольної боротьби – Степан Бандера. Про нього згадано в кількох колядках. Одну з них 2016 року записала дослідниця проєкту «Локальна історія» Ольга Галабурда в селі Протеси на Львівщині від Ольги Безрукої (1932 року народження).

Родина Ольги підтримувала українське антисовєцьке підпілля. У хаті її батька Михайла Шкірки не раз знаходили прихисток місцеві повстанці. Мама готувала для «хлопців з лісу» їжу, а Ольга носила харчі в обумовлені місця. Дівчина тоді була ще зовсім юною, але добре запам’ятала тексти й мелодії колядок, які співали у 1940-х роках протесівські повстанці Пилип Федоляк і Стефан Довгий та їхній провідник на псевдо «Чорнота».

Зі спогадів пані Ольги, 1946 року Пилип і Стефан підірвалися гранатою в оточеній енкаведистами криївці, а «Чорноту» напівживим захопили чекісти. Жінка зберегла в пам’яті повстанські колядки й співала їх вдома в радянські часи, коли за них можна було отримати тавро «ворог народу», потрапити на заслання.