Там во Бахмуті
Українські колядки – це жива традиція. Тому на рівні з тисячолітніми старосвітськими колядками, із народно-християнськими, із професійно складеними різдвяними кантами XVII–XVIII століть колядницькі ватаги співають і сучасні твори з нагоди найбільшого, найсвітлішого свята.

Кожна епоха української історії додавала до різдвяної традиції свої колядки. Київська держава – про князів та їхніх дружинників. Гетьманщина – про гетьманів та козацтво. Національно-визвольний рух ХХ століття – про стрільців та повстанців. А от ХХІ століття – про воїнів ЗСУ. У цих звитяжних піснях у Нарожденного Спасителя просять свободи – для народу, для України.

Продовжуючи традицію поколінь, історик, педагог, бард із Тернополя Олег Вітвіцький створив колядку «Там во Бахмуті». Він написав її за одну ніч. Згодом її записали у тернопільському православному соборі Вознесіння Господнього. Колядка на онлайн-платформах швидко набрала сотні тисяч переглядів і поширилася Україною.

2 січня 2022 року під Бахмутом загинув бардів побратим Олег Юрченко. Автор зазначає, що присвятив цей твір йому. Утім авторська колядка Вітвіцького – про всю Україну, про воїнів, про окуповані міста, які очікують на звільнення – Маріуполь, Бердянськ та інші, а також про Крим і про всіх дітей війни.
Там во Бахмуті,
Де стріли чути,
Де стільки цвіту
Вже полягло...
Враз тихо стало
І залунало:
«Христос Родився!»
«Славімо Його!»

Донецька нічка,
Окопна свічка,
І ворогам всім
Лютим на зло,
Стали солдати
Колядувати:
«Христос Родився!»
«Славімо Його!»

Під Гуляйполем
Кутя на столі,
Звіздою небо
Там зацвіло,
Вітер у степу
Водить вертепи:
«Христос Родився!»
«Славімо Його!»

В місті Марії
Промінь надії
Десь над Азовом
В небо звело,
Там нас чекають,
Тихо співають:
«Христос Родився!»
«Славімо Його!»

Під замком львівським,
На Личаківськім,
Лицарів військо
Спокій знайшло...
Ми ж до Героїв
Із колядою:
«Христос Родився!»
«Славімо Його!»

В древньому Римі
Петрик із Криму
Разом зі світом
Славить Різдво!
Юля з Луганська,
Настя з Бердянська:
«Христос Родився!»
«Славімо Його!»

А в Тернополі
Маленька Оля
З фронту чекає
Татка свого.
Ручки складає,
Слізки втирає:
«Христос Родився!»
«Славімо Його!»

Наша родина –Вся Україна,
І Збройні сили,
І ТрО,
Під Божим стягом
Йдем до звитяги!
«Христос Родився!»
«Славімо Його!»
«Нова радість…» – найвідоміша українська колядка. Вона єднає всю Україну вже майже триста років. Ця святкова пісня публічно пролунала на Софійському майдані в Києві на День соборності 1991 року після десятиліть радянських заборон, а менш ніж за рік Україна стала вільною.
На Гуцульщині добре збереглися стародавні, ще дохристиянські колядки. Хоча записувати їх почали доволі пізно – аж наприкінці XIX століття. Серед збирачів і дослідників були Володимир Гнатюк, Іван Вагилевич, Володимир Шухевич – дід головнокомандувача УПА Романа Шухевича. Володимир Гнатюк 1914 року опублікував збірку «Колядки і щедрівки» у двох томах.
Мабуть, першим дослідником, який узявся описати різновиди «різдвяних величальних пісень», був Іван Франко. Серед них він вирізнив народні (колядки) і церковні (коляди).Колядки Франко називав «старосвітськими». Йдеться про дохристиянські пісні-міти про створення світу, а також пісні-побажання, якими в різдвяний час колядники величали кожного члена родини.
Величальними піснями в українському стародавньому обряді колядування можна було вітати й «на відстані» – тих, кого не застали вдома. Наприклад, на Галичині й Волині під час Другої світової війни та в повоєнні роки колядники віншували вояків УПА в їхніх рідних домівках. Робили це таємно, застосовуючи методи конспірації.Колядувати родинам, де є воїни, – дуже давній звичай. Він походить, певно, ще з княжих і козацьких часів.
Українська Соборна Самостійна Держава – мрія багатьох поколінь українців. Цю мрію у спадок старші передавали молодшим, батьки – дітям, виховники – учням. І передавали не лише на ідеологічних вишколах, а й через мистецтво, книжку та пісню, зокрема колядку.
Українські колядки були поширеними на етнічних українських землях, які після Другої світової війни відійшли до Польщі. «Стала нам ся днесь новина» записали від Галини Югач, яка народилася 1931 року на Надсянні, у селі М’якиш Новий Ярославського повіту. Пані Галина 15-річною була змушена виїхати з рідного села, адже 1946-го автохтонне українське населення депортували до Радянського Союзу за договором між Польщею та УРСР.
Цю авторську колядку у 1990-х передавали з вуст в уста, з міста в місто пластуни, учасники молодіжних товариств, колядницьких ватаг. У ті роки різдвяні святкування стрімко відроджували, фольклорні гурти та мистецькі спільноти обмінювалися перлинками репертуару. І хоча тоді вийшли десятки збірників колядок, зазвичай там не було твору «Во Вифлеємі зоря сіяє».
Щедрують українці під Новий рік або напередодні Водохреща – на Щедрий вечір. Для гостини готують традиційні смаколики: кутю та узвар, голубці, налисники, вареники, пиріжки – і чекають на щедрувальників та посівальників.
Маланкування на Багатий вечір – тобто напередодні Нового року – збереглося в селах Гуцульщини, Галичини, Поділля та Буковини. Втім іще в середині ХХ століття цей обряд був поширений на значно ширших теренах. Пісні ж про Маланку і Василька трапляються на Київщині, Полтавщині, Харківщині.
Колядка «Уставай же, брате…» була закликом до надії в ті роки, коли на Галичині та в Карпатах проти більшовицьких окупантів ще воювала УПА. У 1940–1950-х її співали далеко не всім – лише найближчим. «Хлопці з лісу» могли лише таємно прийти до родини на Святу вечерю або до церкви на Різдво. Навіть одного стукача-вивідника було достатньо, щоб донести на всіх односельців, яких підозрювали у причетності до УПА.
Колядки як фольклорні твори живої традиції супроводжували своїх творців та виконавців на всіх етапах української історії: у Княжу добу, у часи Козаччини, УПА тощо. У різдвяних піснях поєдналися уявлення і про різдво світу, і про Різдво Спасителя, який своєю жертовністю відкупив цей світ та відновив зв’язок поміж Небом і землею. Також у колядках з’являються образи українських героїв, на яких покладають сподівання про нове вільне життя
Українські колядки – це жива традиція. Тому на рівні з тисячолітніми старосвітськими колядками, із народно-християнськими, із професійно складеними різдвяними кантами XVII–XVIII століть колядницькі ватаги співають і сучасні твори з нагоди найбільшого, найсвітлішого свята.
Упорядкування:
Ярослава Музиченко, Юрій Пуківський
Текст:
Ярослава Музиченко
Адаптація тексту:
Володимир Семків
Ілюстрації та обкладинка:
Надія Кушнір
Літературна редакторка:
Анна-Марія Волосацька
Дизайн та верстка книжки:
Галя Андрушкевич-Ардан
Головний редактор:
Віталій Ляска
Ідея:
Василь Максимовський, Віталій Муха
Координаторка видання:
Аліна Брода
Виконання:
гурт “Курбаси”
Звукозапис:
Jenny Records Lviv
Дизайн і розробка сайту: