На Гуцульщині добре збереглися стародавні, ще дохристиянські колядки. Хоча записувати їх почали доволі пізно – аж наприкінці XIX століття. Серед збирачів і дослідників були Володимир Гнатюк, Іван Вагилевич, Володимир Шухевич – дід головнокомандувача УПА Романа Шухевича. Володимир Гнатюк 1914 року опублікував збірку «Колядки і щедрівки» у двох томах.

У стародавніх колядках ідеться про небесні світила, про дощ, майбутній урожай для господаря. Деякі пісні присвячені господині, хлопцям і дівчатам. Ці колядки ритмічні, їх співають в унісон – майже речитативом.

На початку ХХ століття на Гуцульщині через Греко-католицьку церкву почали поширювати християнські колядки. Церква стародавні співанки оголосила «поганськими» і спершу навіть забороняла. За давню українську коляду заступився сам митрополит Андрей Шептицький. Отож по храмах гуцули співали християнські колядки, а по домівках ватаги колядників ходили зі старосвітським репертуаром.

У другій половині ХХ століття гуцульську коляду взялися відроджувати. Дві унікальні особистості – художниця, казкарка, фотографка Параска Плитка-Горицвіт та поетка, мисткиня, музикантка Одосія Плитка-Сорохан – записали автентичні «колєди» і на їхній основі створили нові, суголосні часові. У піснях ішлося про добрих господарів та урожай, про народження Христа-Спасителя і про волю України.

У роки Другої світової війни обидві авторки допомагали УПА, і згодом радянська влада заслала їх на Сибір. Повернувшись додому, Параска та Одосія почали надихати, просвітлювали односельців і численних гостей свого карпатського села, зокрема шістдесятників. Згодом їхні коляди підхопили у сусідніх селах, вони стали популярними в Україні. Саме так традиція і живе: якщо її плекають, то вона розвивається та оновлюється.

У селі Криворівня зберігся гуцульський обряд «Коляда з топірцями». Колядницька ватага складається із 12 шанованих у громаді чоловіків; очолює її отаман – «береза». У руках чоловіки тримають бартки, а під час співу стукають ними об землю або підіймають угору.

Найвідоміша колядка Криворівні – «В неділю рано сонце сходило». У ній є і давня дохристиянська основа, і шана Христові, і заклик берегти прадавній звичай та рідну мову.