Во Вифлеємі зоря сіяє
Цю авторську колядку у 1990-х передавали з вуст в уста, з міста в місто пластуни, учасники молодіжних товариств, колядницьких ватаг. У ті роки різдвяні святкування стрімко відроджували, фольклорні гурти та мистецькі спільноти обмінювалися перлинками репертуару. І хоча тоді вийшли десятки збірників колядок, зазвичай там не було твору «Во Вифлеємі зоря сіяє».

Однак ця прекрасна різдвяна пісня швидко поширилася, ставши для багатьох улюбленою – справді «народною». І автор, і час, і місцевість, де створена, – не відомі. Втім у деяких джерелах зазначено, що її написав львівський композитор і диригент Ростислав Демчишин або принаймні здійснив аранжування.

Прості, здавалося би, слова укладені в досконалу композицію та створюють фантастично гарний образ небесно-земного оркестру янголів, царів, пастирів і кобзарів. Цей оркестр – український, величний і урочистий. А перед Немовлям, Царем над Царями, постає увесь український нарід, який своє щастя вбачає у свободі.
Во Вифлеємі зоря сіяє,
Там грають, грають,
Грають янголи на золотій бандурі.
Грають янголи на золотій бандурі.

Пречиста Діва Сина рождає,
Там грають, грають,
Грають царіє на щиросрібній бандурі.
Грають царіє на щиросрібній бандурі.

Сина вродила, в ясла вложила,
Там грають, грають,
Грають пастирі на мідяній бандурі.
Грають пастирі на мідяній бандурі.

Сина вродила, Йсусом назвала,
Там грають, грають,
Грають кобзарі на ясеновій бандурі.
Грають кобзарі на ясеновій бандурі.

Йсусе дорогий, та це ж нарід Твій,
Дай Боже, Боже,
Щастя, свободу, долю народу дай, Боже.
«Нова радість…» – найвідоміша українська колядка. Вона єднає всю Україну вже майже триста років. Ця святкова пісня публічно пролунала на Софійському майдані в Києві на День соборності 1991 року після десятиліть радянських заборон, а менш ніж за рік Україна стала вільною.
На Гуцульщині добре збереглися стародавні, ще дохристиянські колядки. Хоча записувати їх почали доволі пізно – аж наприкінці XIX століття. Серед збирачів і дослідників були Володимир Гнатюк, Іван Вагилевич, Володимир Шухевич – дід головнокомандувача УПА Романа Шухевича. Володимир Гнатюк 1914 року опублікував збірку «Колядки і щедрівки» у двох томах.
Мабуть, першим дослідником, який узявся описати різновиди «різдвяних величальних пісень», був Іван Франко. Серед них він вирізнив народні (колядки) і церковні (коляди).Колядки Франко називав «старосвітськими». Йдеться про дохристиянські пісні-міти про створення світу, а також пісні-побажання, якими в різдвяний час колядники величали кожного члена родини.
Величальними піснями в українському стародавньому обряді колядування можна було вітати й «на відстані» – тих, кого не застали вдома. Наприклад, на Галичині й Волині під час Другої світової війни та в повоєнні роки колядники віншували вояків УПА в їхніх рідних домівках. Робили це таємно, застосовуючи методи конспірації.Колядувати родинам, де є воїни, – дуже давній звичай. Він походить, певно, ще з княжих і козацьких часів.
Українська Соборна Самостійна Держава – мрія багатьох поколінь українців. Цю мрію у спадок старші передавали молодшим, батьки – дітям, виховники – учням. І передавали не лише на ідеологічних вишколах, а й через мистецтво, книжку та пісню, зокрема колядку.
Українські колядки були поширеними на етнічних українських землях, які після Другої світової війни відійшли до Польщі. «Стала нам ся днесь новина» записали від Галини Югач, яка народилася 1931 року на Надсянні, у селі М’якиш Новий Ярославського повіту. Пані Галина 15-річною була змушена виїхати з рідного села, адже 1946-го автохтонне українське населення депортували до Радянського Союзу за договором між Польщею та УРСР.
Цю авторську колядку у 1990-х передавали з вуст в уста, з міста в місто пластуни, учасники молодіжних товариств, колядницьких ватаг. У ті роки різдвяні святкування стрімко відроджували, фольклорні гурти та мистецькі спільноти обмінювалися перлинками репертуару. І хоча тоді вийшли десятки збірників колядок, зазвичай там не було твору «Во Вифлеємі зоря сіяє».
Щедрують українці під Новий рік або напередодні Водохреща – на Щедрий вечір. Для гостини готують традиційні смаколики: кутю та узвар, голубці, налисники, вареники, пиріжки – і чекають на щедрувальників та посівальників.
Маланкування на Багатий вечір – тобто напередодні Нового року – збереглося в селах Гуцульщини, Галичини, Поділля та Буковини. Втім іще в середині ХХ століття цей обряд був поширений на значно ширших теренах. Пісні ж про Маланку і Василька трапляються на Київщині, Полтавщині, Харківщині.
Колядка «Уставай же, брате…» була закликом до надії в ті роки, коли на Галичині та в Карпатах проти більшовицьких окупантів ще воювала УПА. У 1940–1950-х її співали далеко не всім – лише найближчим. «Хлопці з лісу» могли лише таємно прийти до родини на Святу вечерю або до церкви на Різдво. Навіть одного стукача-вивідника було достатньо, щоб донести на всіх односельців, яких підозрювали у причетності до УПА.
Колядки як фольклорні твори живої традиції супроводжували своїх творців та виконавців на всіх етапах української історії: у Княжу добу, у часи Козаччини, УПА тощо. У різдвяних піснях поєдналися уявлення і про різдво світу, і про Різдво Спасителя, який своєю жертовністю відкупив цей світ та відновив зв’язок поміж Небом і землею. Також у колядках з’являються образи українських героїв, на яких покладають сподівання про нове вільне життя
Українські колядки – це жива традиція. Тому на рівні з тисячолітніми старосвітськими колядками, із народно-християнськими, із професійно складеними різдвяними кантами XVII–XVIII століть колядницькі ватаги співають і сучасні твори з нагоди найбільшого, найсвітлішого свята.
Упорядкування:
Ярослава Музиченко, Юрій Пуківський
Текст:
Ярослава Музиченко
Адаптація тексту:
Володимир Семків
Ілюстрації та обкладинка:
Надія Кушнір
Літературна редакторка:
Анна-Марія Волосацька
Дизайн та верстка книжки:
Галя Андрушкевич-Ардан
Головний редактор:
Віталій Ляска
Ідея:
Василь Максимовський, Віталій Муха
Координаторка видання:
Аліна Брода
Виконання:
гурт “Курбаси”
Звукозапис:
Jenny Records Lviv
Дизайн і розробка сайту: