Стала нам ся днесь новина
Українські колядки були поширеними на етнічних українських землях, які після Другої світової війни відійшли до Польщі. «Стала нам ся днесь новина» записали від Галини Югач, яка народилася 1931 року на Надсянні, у селі М’якиш Новий Ярославського повіту. Пані Галина 15-річною була змушена виїхати з рідного села, адже 1946-го автохтонне українське населення депортували до Радянського Союзу за договором між Польщею та УРСР.

Покинувши рідні домівки, надсянці на новому місці зберегли свої звичаї і традиції, особливості діалекту та фольклор. Мотиви їхніх колядок пройняті загальноукраїнськими традиціями, але й водночас вони мають самобутні риси.Церковні колядки ширилися на Надсянні пізніше, ніж на інших українських теренах, – приблизно у ХІХ столітті. Вони поєднувалися з дохристиянськими величальними піснями, а також набували реалістичних побутових деталей звичного селянського життя. Особливо близькими були сюжети про пастушків, адже тамтешні люди випасали чималі отари.

Сюжет колядки «Стала нам ся днесь новина» розгортається довкола різдвяного мотиву про втечу Святого Сімейства до Єгипту. Янгол уві сні попередив Йосифа, що насувається лихо, і порадив рятувати Дитятко. Цар Ірод, який до божевілля боявся втратити земну владу, наказав знищити всіх немовлят. Переслідуючи Ісуса з батьками, Ірод надибав «хлопа, хто пшеницю жав», і коли запитав, чи не бачив утікачів, почув у відповідь: «Бачив, коли ще цю пшеницю сіяв». Ця відповідь переплітається з мотивом українських народних казок, де втікачі від змія перетворюються на женців, вводячи в оману переслідувача. Історія Немовляти стає для нас зворушливо близькою.

Колядку записали дослідники проєкту «Локальна історія» Юрій Пуківський та Ігор Рочняк 2016 року в селі Смереківка на Перемишлянщині у Львівській області.
Стала нам ся днесь новина з часу одного,
З Діви Марії найсвітлішої Найрожденного.

Народився Ісус Христос в місті Вефлиєм,
Межи волами, межи ослами, межи звірями.
Межи волами, межи ослами, межи звірями.

Як ся цар Ірод о тім довідав в своїм довбиттю,
Казав вибити малиї діти по всьому краю.
Казав вибити малиї діти по всьому краю.

А Мати Божа і святий Йосиф як то почули,
Від Вефлиєму аж до Ягіпту з Христом втікнули.
Від Вефлиєму аж до Ягіпту з Христом втікнули.

Ішли без поле, здибали хлопа, хлоп пшеницю сіяв.
Ой сій же, сій же, мій любий хлопку, завтра будеш жав.
Ой сій же, сій же, мій любий хлопку, завтра будеш жав.

Над’їхав Ірод зі злотим мечем, що дігнати мав,
Їхав без поле, надибав хлопа, хлоп пшеницю жав.

«Дай Боже, щастя, мій любий хлопку, у полі робочий.
Чи ти не бачив якой невісти з дитям бігучим?»

«Бачив я, пане, бачив я, царю, як пшеницю сіяв».
«Бодай же тобі меч головý стяв, що ти ї не тримав».
«Бодай же тобі меч головý стяв, що ти ї не тримав».

«А ти, Іроде, злий серафіме, – дивна новінá –
Убили в Вефлиємі, помеже дітьмі, твояго синá».
«Нова радість…» – найвідоміша українська колядка. Вона єднає всю Україну вже майже триста років. Ця святкова пісня публічно пролунала на Софійському майдані в Києві на День соборності 1991 року після десятиліть радянських заборон, а менш ніж за рік Україна стала вільною.
На Гуцульщині добре збереглися стародавні, ще дохристиянські колядки. Хоча записувати їх почали доволі пізно – аж наприкінці XIX століття. Серед збирачів і дослідників були Володимир Гнатюк, Іван Вагилевич, Володимир Шухевич – дід головнокомандувача УПА Романа Шухевича. Володимир Гнатюк 1914 року опублікував збірку «Колядки і щедрівки» у двох томах.
Мабуть, першим дослідником, який узявся описати різновиди «різдвяних величальних пісень», був Іван Франко. Серед них він вирізнив народні (колядки) і церковні (коляди).Колядки Франко називав «старосвітськими». Йдеться про дохристиянські пісні-міти про створення світу, а також пісні-побажання, якими в різдвяний час колядники величали кожного члена родини.
Величальними піснями в українському стародавньому обряді колядування можна було вітати й «на відстані» – тих, кого не застали вдома. Наприклад, на Галичині й Волині під час Другої світової війни та в повоєнні роки колядники віншували вояків УПА в їхніх рідних домівках. Робили це таємно, застосовуючи методи конспірації.Колядувати родинам, де є воїни, – дуже давній звичай. Він походить, певно, ще з княжих і козацьких часів.
Українська Соборна Самостійна Держава – мрія багатьох поколінь українців. Цю мрію у спадок старші передавали молодшим, батьки – дітям, виховники – учням. І передавали не лише на ідеологічних вишколах, а й через мистецтво, книжку та пісню, зокрема колядку.
Українські колядки були поширеними на етнічних українських землях, які після Другої світової війни відійшли до Польщі. «Стала нам ся днесь новина» записали від Галини Югач, яка народилася 1931 року на Надсянні, у селі М’якиш Новий Ярославського повіту. Пані Галина 15-річною була змушена виїхати з рідного села, адже 1946-го автохтонне українське населення депортували до Радянського Союзу за договором між Польщею та УРСР.
Цю авторську колядку у 1990-х передавали з вуст в уста, з міста в місто пластуни, учасники молодіжних товариств, колядницьких ватаг. У ті роки різдвяні святкування стрімко відроджували, фольклорні гурти та мистецькі спільноти обмінювалися перлинками репертуару. І хоча тоді вийшли десятки збірників колядок, зазвичай там не було твору «Во Вифлеємі зоря сіяє».
Щедрують українці під Новий рік або напередодні Водохреща – на Щедрий вечір. Для гостини готують традиційні смаколики: кутю та узвар, голубці, налисники, вареники, пиріжки – і чекають на щедрувальників та посівальників.
Маланкування на Багатий вечір – тобто напередодні Нового року – збереглося в селах Гуцульщини, Галичини, Поділля та Буковини. Втім іще в середині ХХ століття цей обряд був поширений на значно ширших теренах. Пісні ж про Маланку і Василька трапляються на Київщині, Полтавщині, Харківщині.
Колядка «Уставай же, брате…» була закликом до надії в ті роки, коли на Галичині та в Карпатах проти більшовицьких окупантів ще воювала УПА. У 1940–1950-х її співали далеко не всім – лише найближчим. «Хлопці з лісу» могли лише таємно прийти до родини на Святу вечерю або до церкви на Різдво. Навіть одного стукача-вивідника було достатньо, щоб донести на всіх односельців, яких підозрювали у причетності до УПА.
Колядки як фольклорні твори живої традиції супроводжували своїх творців та виконавців на всіх етапах української історії: у Княжу добу, у часи Козаччини, УПА тощо. У різдвяних піснях поєдналися уявлення і про різдво світу, і про Різдво Спасителя, який своєю жертовністю відкупив цей світ та відновив зв’язок поміж Небом і землею. Також у колядках з’являються образи українських героїв, на яких покладають сподівання про нове вільне життя
Українські колядки – це жива традиція. Тому на рівні з тисячолітніми старосвітськими колядками, із народно-християнськими, із професійно складеними різдвяними кантами XVII–XVIII століть колядницькі ватаги співають і сучасні твори з нагоди найбільшого, найсвітлішого свята.
Упорядкування:
Ярослава Музиченко, Юрій Пуківський
Текст:
Ярослава Музиченко
Адаптація тексту:
Володимир Семків
Ілюстрації та обкладинка:
Надія Кушнір
Літературна редакторка:
Анна-Марія Волосацька
Дизайн та верстка книжки:
Галя Андрушкевич-Ардан
Головний редактор:
Віталій Ляска
Ідея:
Василь Максимовський, Віталій Муха
Координаторка видання:
Аліна Брода
Виконання:
гурт “Курбаси”
Звукозапис:
Jenny Records Lviv
Дизайн і розробка сайту: