Нині в нас Різдво Божого дитяти
Українська Соборна Самостійна Держава – мрія багатьох поколінь українців. Цю мрію у спадок старші передавали молодшим, батьки – дітям, виховники – учням. І передавали не лише на ідеологічних вишколах, а й через мистецтво, книжку та пісню, зокрема колядку.
Першим мистецьким твором, де було чітко означено межі Соборної України, стала друга версія вірша етнографа та політичного діяча Павла Чубинського – «Ще не вмерла Україна», що нині є національним Гімном нашої держави. «Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону…» – ці слова доповнили текст після того, як Чубинський здійснив масштабну експедицію, де зафіксував межі етнічного розселення українців.
Ідею «від Сяну по Кавказ» розвивали різні політичні організації, ґрунтуючись на етнографічних та культурологічних даних. У той час українські терени були розділені між різними державами, а українськомовне населення, перебуваючи під владою інших країн, зазнавало утисків. Давню народну мрію реалізували 1919 року через Акт злуки – проте молода Українська народна республіка проіснувала недовго, і державу знову поділили.
На західних землях і далі розвивалися українські громадські організації – хоч і не зовсім вільно, – які плекали ідею Української Самостійної Соборної Держави. «Просвіта», скаутська організація «Пласт», молодіжні товариства «Сокіл» і «Січ» популяризували ідею єднання. Дитячі письменники Галичини писали оповідання, повісті, вірші для дітей і молоді, у яких Україна поставала соборною, і розкривалася її історична тяглість – від Руси до сьогодення. Такі проєкти підтримував митрополит Андрей Шептицький, який у часи бездержавности став для українців фундаментом для майбутнього державного укладу й підтримував школи, дитячі та молодіжні організації, табори. Результатом титанічних зусиль інтелектуалів, митців, підприємців стало збереження української освіти, підвищення економічної спроможности, політична самосвідомість. Це стало основою для наступних етапів визвольної боротьби.
Очевидно, що саме тоді, у 1930-ті, стала популярною дитяча колядка на мелодію «Бог ся рождає», у якій передано радість різдвяної єдности різних етнічних груп українців – лемків, бойків, гуцулів, волинян, подоляків, полтавців. Утім гасло «Схід і Захід разом!» – досі актуальне. Воно відкриває для митців та інтелектуалів широку ниву для праці.
Першим мистецьким твором, де було чітко означено межі Соборної України, стала друга версія вірша етнографа та політичного діяча Павла Чубинського – «Ще не вмерла Україна», що нині є національним Гімном нашої держави. «Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону…» – ці слова доповнили текст після того, як Чубинський здійснив масштабну експедицію, де зафіксував межі етнічного розселення українців.
Ідею «від Сяну по Кавказ» розвивали різні політичні організації, ґрунтуючись на етнографічних та культурологічних даних. У той час українські терени були розділені між різними державами, а українськомовне населення, перебуваючи під владою інших країн, зазнавало утисків. Давню народну мрію реалізували 1919 року через Акт злуки – проте молода Українська народна республіка проіснувала недовго, і державу знову поділили.
На західних землях і далі розвивалися українські громадські організації – хоч і не зовсім вільно, – які плекали ідею Української Самостійної Соборної Держави. «Просвіта», скаутська організація «Пласт», молодіжні товариства «Сокіл» і «Січ» популяризували ідею єднання. Дитячі письменники Галичини писали оповідання, повісті, вірші для дітей і молоді, у яких Україна поставала соборною, і розкривалася її історична тяглість – від Руси до сьогодення. Такі проєкти підтримував митрополит Андрей Шептицький, який у часи бездержавности став для українців фундаментом для майбутнього державного укладу й підтримував школи, дитячі та молодіжні організації, табори. Результатом титанічних зусиль інтелектуалів, митців, підприємців стало збереження української освіти, підвищення економічної спроможности, політична самосвідомість. Це стало основою для наступних етапів визвольної боротьби.
Очевидно, що саме тоді, у 1930-ті, стала популярною дитяча колядка на мелодію «Бог ся рождає», у якій передано радість різдвяної єдности різних етнічних груп українців – лемків, бойків, гуцулів, волинян, подоляків, полтавців. Утім гасло «Схід і Захід разом!» – досі актуальне. Воно відкриває для митців та інтелектуалів широку ниву для праці.
Нині в нас Різдво Божого дитяти,
Браття вкраїнці йдуть Його вітати:
Приспів:
Тутки лемки співають, подоляки іграють,
Волиняк щось міркує, бойко легко танцює,
Полтавець плясає, гуцул трембітає:
Тра-ра, тра-ра, тра-ра, тра-ра-ра.
Чути довкола любі жарти й сміхи,
Ісус маленький в ручки б’є з утіхи.
Приспів
Грають, співають українські села,
Щоб та Дитина була все весела.
Приспів:
Щоб весело було всім, по-своєму говорім,
По-вкраїнськи помолись і співати знов берись:
«Ісусе на сіні, дай щастя Вкраїні,
Боже, Боже, Боже долю дай!»
Браття вкраїнці йдуть Його вітати:
Приспів:
Тутки лемки співають, подоляки іграють,
Волиняк щось міркує, бойко легко танцює,
Полтавець плясає, гуцул трембітає:
Тра-ра, тра-ра, тра-ра, тра-ра-ра.
Чути довкола любі жарти й сміхи,
Ісус маленький в ручки б’є з утіхи.
Приспів
Грають, співають українські села,
Щоб та Дитина була все весела.
Приспів:
Щоб весело було всім, по-своєму говорім,
По-вкраїнськи помолись і співати знов берись:
«Ісусе на сіні, дай щастя Вкраїні,
Боже, Боже, Боже долю дай!»
