Ой учора ізвечора
Маланкування на Багатий вечір – тобто напередодні Нового року – збереглося в селах Гуцульщини, Галичини, Поділля та Буковини. Втім іще в середині ХХ століття цей обряд був поширений на значно ширших теренах. Пісні ж про Маланку і Василька трапляються на Київщині, Полтавщині, Харківщині.
Імена головних дійових осіб узято з християнських свят: 31 грудня вшановують святу Меланію, а 1 січня – святого Василя. Маланкують в останній день року, й інколи цей обряд триває упродовж ночі.
Новорічне дійство – маланкування – це відгалуження загальноєвропейського передвесняного карнавалу, який в українців перенесено на зиму, разом з іншими звичаями давньослов’янського весняного новоліття. І позаяк дійство відбувається напередодні Нового року, то воно зосереджується на підсиленні антисвіту-хаосу – перед наступним днем «створення нового світу», владнання космосу-порядку.Учасники обряду перевдягаються на Маланку і Василя, Діда і Бабу, звірів – Ведмедя, Козу, Кобилку. Закладають чудернацькі маски та вдягають вивернуті назовні кожухи. Найголовніша «героїня» дійства – Маланка – перевдягнений у молодицю парубок. Також у гурті ходять і музики – скрипалі, бубніст та інші.
Маланкування – це обхідний обряд, і в селах маланкарі заходили в усі господи. Маланка носить віника, «змітає павутину» з чистих кутків оселі, перекидає речі, може побруднити щось сажею, закружляти в танці з господинею. Обряд має ще й еротичний підтекст, адже щоб створити нове, потрібна життєтворна енергія. У деяких регіонах разом із маланкарями ходять парубки з плугом, символічно «орють» і «засівають». Сам плуг має чітку еротичну символіку.
У різних варіантах обрядових пісень ідеться про те, що Маланка – «неробоча, на ній сорочка парубоча». Що вона ложку й тарілку як слід не може помити – впускає в ополонку, замочує фартух. Василько ж – черчичок-василечок – ходить за плугом, і Маланка обіцяє його «шанувати й по тричі на день поливати». «Ой учора ізвечора» записали на Вінниччині (Поділля) фольклористи Міклош Бот, Мирослава Вертюк та Василина Ткачук за проєктом «Поліфонія».
Імена головних дійових осіб узято з християнських свят: 31 грудня вшановують святу Меланію, а 1 січня – святого Василя. Маланкують в останній день року, й інколи цей обряд триває упродовж ночі.
Новорічне дійство – маланкування – це відгалуження загальноєвропейського передвесняного карнавалу, який в українців перенесено на зиму, разом з іншими звичаями давньослов’янського весняного новоліття. І позаяк дійство відбувається напередодні Нового року, то воно зосереджується на підсиленні антисвіту-хаосу – перед наступним днем «створення нового світу», владнання космосу-порядку.Учасники обряду перевдягаються на Маланку і Василя, Діда і Бабу, звірів – Ведмедя, Козу, Кобилку. Закладають чудернацькі маски та вдягають вивернуті назовні кожухи. Найголовніша «героїня» дійства – Маланка – перевдягнений у молодицю парубок. Також у гурті ходять і музики – скрипалі, бубніст та інші.
Маланкування – це обхідний обряд, і в селах маланкарі заходили в усі господи. Маланка носить віника, «змітає павутину» з чистих кутків оселі, перекидає речі, може побруднити щось сажею, закружляти в танці з господинею. Обряд має ще й еротичний підтекст, адже щоб створити нове, потрібна життєтворна енергія. У деяких регіонах разом із маланкарями ходять парубки з плугом, символічно «орють» і «засівають». Сам плуг має чітку еротичну символіку.
У різних варіантах обрядових пісень ідеться про те, що Маланка – «неробоча, на ній сорочка парубоча». Що вона ложку й тарілку як слід не може помити – впускає в ополонку, замочує фартух. Василько ж – черчичок-василечок – ходить за плугом, і Маланка обіцяє його «шанувати й по тричі на день поливати». «Ой учора ізвечора» записали на Вінниччині (Поділля) фольклористи Міклош Бот, Мирослава Вертюк та Василина Ткачук за проєктом «Поліфонія».
Ой учора ізвечора
Пасла Маланка два качур(а).
Пасла Маланка два качур(а).
Ой пасла, пасла ‒ загубила,
Пішла шукати ‒ заблудил(а).
Пішла шукати ‒ заблудил(а).
Ой приблудила в чисте поле,
А в чистім полі плужок ор(е).
А в чистім полі плужок ор(е).
А в чистім полі плужок оре,
А за тим плужком Василь ход(е).
А за тим плужком Василь ход(е).
‒ Ой Василю, Василечку,
Виведи мене на стежечк(у).
Виведи мене на стежечк(у).
Ой буду тебе поливати,
Ой щосуботи прориват(и).
Ой щосуботи прориват(и).
Наша Маланка ‒ господиня,
На ополонці ложки мил(а).
На ополонці ложки мил(а).
На ополонці ложки мила,
Ложку, тарілку упустил(а).
Ложку, тарілку упустил(а).
Ложку, тарілку упустила,
Тоненький фартух замочил(а).
Тоненький фартух замочил(а).
Ой повій, вітре, буйнесенький,
Висуши фартух білесеньк(ий).
Висуши фартух білесеньк(ий).
Наша Маланка неробоча,
На ній сорочка парубоч(а).
На ній сорочка парубоч(а).
Наша Маланка змерзла у п’яти,
Пустіть Маланку скоріш до хат(и).
Пустіть Маланку скоріш до хат(и).
Наша Маланка змерзла в зуби,
Пустіть Маланку скоріш до груб(и).
Пустіть Маланку скоріш до груб(и).
Пасла Маланка два качур(а).
Пасла Маланка два качур(а).
Ой пасла, пасла ‒ загубила,
Пішла шукати ‒ заблудил(а).
Пішла шукати ‒ заблудил(а).
Ой приблудила в чисте поле,
А в чистім полі плужок ор(е).
А в чистім полі плужок ор(е).
А в чистім полі плужок оре,
А за тим плужком Василь ход(е).
А за тим плужком Василь ход(е).
‒ Ой Василю, Василечку,
Виведи мене на стежечк(у).
Виведи мене на стежечк(у).
Ой буду тебе поливати,
Ой щосуботи прориват(и).
Ой щосуботи прориват(и).
Наша Маланка ‒ господиня,
На ополонці ложки мил(а).
На ополонці ложки мил(а).
На ополонці ложки мила,
Ложку, тарілку упустил(а).
Ложку, тарілку упустил(а).
Ложку, тарілку упустила,
Тоненький фартух замочил(а).
Тоненький фартух замочил(а).
Ой повій, вітре, буйнесенький,
Висуши фартух білесеньк(ий).
Висуши фартух білесеньк(ий).
Наша Маланка неробоча,
На ній сорочка парубоч(а).
На ній сорочка парубоч(а).
Наша Маланка змерзла у п’яти,
Пустіть Маланку скоріш до хат(и).
Пустіть Маланку скоріш до хат(и).
Наша Маланка змерзла в зуби,
Пустіть Маланку скоріш до груб(и).
Пустіть Маланку скоріш до груб(и).
